Вона не захотіла взяти з собою цю старомодну валізу, всю обліплену моєю шерстю. Він лежить тут з того часу, коли ми ще поміщалися туди разом. Цього літа вона довго сиділа в саду і задумливо дивилася в свої книжки, ніби з них має щось з'явитися. Я терпляче ходив кругами, приминаючи траву неподалік, дивився то на неї, то на порожній папір і чекав, поки їй набридне. І чекав недаремно, бо набридло їй одразу ж, як тільки з кухні долинав апетитний аромат булок з корицею, печених яблук чи гарбузової каші. Ось тоді можна було побігати, навіть поскакати наввипередки, і випрошувати собі ласощі, які я все одно залишу лежати на підлозі. А коли небо міняло колір у тон її рожевих штанів, ми всі йшли збирати гарбузи. Дочерна здирали з землі засохлу траву в перемішку з листям. І запах диму від багаття на городі стелився далеко до річки, чіпляючись за її волосся та мою шерсть...
follow me in:
