Тритмент до стрічки «Поїзд»
Загальна концепція
Поїзд — метафора життя.
Сергій сідав у звичайний поїзд, але коли прокинувся вранці, стало зрозуміло, що це незвичайне місце. Тут немає провідників, у кожному вагоні — своя погода. А останні вагони періодично відчеплюються, щоб залишити в забутті тих, хто не встиг перейти в наступний.
Мета героїв — дістатися вагону машиніста, щоб дізнатися, куди вони їдуть. Ця мета символізує прагнення людини самостійно керувати своїм життям та одночасно це сам шлях до Бога.
Останні вагони, що приречені на забуття, символізують небажання брати відповідальність за своє життя і щось змінювати на краще.
Герої:
Сергій — чоловік 35-40 років
Аня — його дружина 35-37 років
Діна — дівчина 25-30 років
Чоловік у сірому костюмі — близько 65 років
Частина 1. Пробудження
Сергій прокидається у поїзді. Навпроти сидить Чоловік у сірому костюмі. Біля іншого вікна Діна. Погода — похмура.
Сергій: Якось прохолодно…
Чоловік у сірому костюмі: Можете спробувати наступний вагон.
Сергій: А там, що, якось інакше буде? Піду кави візьму. Вам брати?
Чоловік у сірому костюмі: (мотає головою)Дякую.
Сергій йде. Провідника немає, але на столі стоїть кава.
Бере, залишає гроші, повертається до ЧСК та Діни. У розмові з ними виявляється, що поїзд запізнюється, наскільки — невідомо.
Сергій шукає провідника, щоб спитати точно. Переходить у наступний вагон, бо в цьому його немає. У наступному вагоні зовсім інша погода – сонце. Сергій дивується.
Питає людей: Чи ви не знаєте, де провідник?
Люди мотають головами.
Сергій: Коли востаннє зупинялися?
Люди: З ночі поїзд не зупинявся.
Сергій не вірить, дивиться на графік, але там вказана тільки одна станція — де він сідав.
Сергій: Дивно.
Вони вже мали приїхати, але все їдуть.
Сергій йде до свого вагону.
Дзвонить смартфон, голос Ані питає. «Ти коли будеш, ти що, спізнюєшся?»
Сергій намагається відповісти, але зв'язок пропадає.
Частина 2. Останній вагон
Відривається останній вагон.
Сергій ???
Чоловік у сірому костюмі: Вагон відчепився. Незабаром відчепиться і цей. Потрібно поспішати.
Сергій: Не розумію. Треба повідомити про це, там же люди...
Чоловік у сірому костюмі: Були, але повідомляти не треба.
Сергій: Як це?
Чоловік у сірому костюмі: Дурень, кому повідомляти, Господу Богу? Дивись, що з вагоном.
Вони дивляться у вікно та бачать, як покинутий вагон стрімко іржавіє та чорніє.
Сергій каже людям, що треба якнайшвидше забиратися, та йому не вірять (ідуть лише деякі).
Сергій: Ви ж не могли не відчути, що наш вагон став останнім?
Люди: Ми й сідали в останній!
Тоді Сергій розуміє, що йому не повірять, треба йти до наступного вагону.
Сергій: Чому вони не повірили?
Діна: Вони вірять, що доїдуть на своїх місцях. Деякі їдуть уже вічність і зневірилися, що до машиніста можна дістатися. Поїзд довгий.
Чоловік у сірому костюмі: У кого як.
Сергій: Незабаром ми приїдемо і все це непорозуміння мине.
Йому пояснюють, що цього не буде і що це не той поїзд, до якого він сідав.
Сергій: То чому б не зійти з поїзда?
Чоловік у сірому костюмі: Деякі тиснуть на стоп-кран та намагаються зійти таким чином.
Сергій: То пропоную зійти
Чоловік у сірому костюмі: А навіщо йти, якщо можна їхати?
Сергій: Ну, йти можеш куди завгодно, а поїзд їде лише колією.
Діна: Не можеш. Ти повернешся на станцію, скільки не блукай, все одно знову сядеш на поїзд.
Сергій: Що за маячня?
Діна: Думаєш, я вигадую? Я сходила з поїзда кілька разів, і всі рази як дурна поверталася на платформу! Ця клята платформа завжди на шляху, і ти просто сідаєш у наступний клятий поїзд. Хочеш — давай, але без нас.
Сергій: Маячня, я думаю, ви просто боїтеся.
Діна: А я думаю, що свій шлях краще обирати, сидячи в кабіні машиніста, а не під колесами.
Мовчання.
Діна: Є лише один спосіб дістатися туди, куди потрібно. Це самим керувати поїздом.
Частина 3. Аня
Вони в новому вагоні, мають перейти ще раз. Двері зачинені. Вони смикають, але з іншої сторони — Аня: «Якщо я відчиню двері, ти підеш. А якщо натисну на стоп-кран, то мабуть прокинуся»
Сергій: Ти не спиш! Якщо натиснеш, ми залишимося тут назавжди, але по різні боки дверей.
Аня впускає їх у свій вагон. С. розповідає, що вони йдуть до машиніста.
Вона: Ви сказилися? Ми можемо йти вічність! Давай краще зупинимо поїзд.
Сергій: Ні. Тоді ми точно застрягнемо тут.
Вона: Зате ми будемо разом! Більше ти ніколи не кинеш нас.
Аня намагається натиснути кран, С. не дає це зробити.
Аня запитує про те, де він був увесь цей час, виражає йому ревнощі.
Він: Ань, будь ласка…
Цілує її.
Аня: Нехай це буде останнє, що я пам'ятаю.
Вириває руки і рве за важіль. Сергій намагається підняти його назад, Аня хоче зачинити двері та Діна заважає.
Сергій хапає Аню за руку і тягне її до наступного вагона. Між вагонами вже діра.
Сергій стрибає та кричить їй «Стрибай!»
Аня залишається в останньому вагоні, у неї сльози на обличчі. Вона поступово перетворюється на попіл у світлі заходу.
Частина 4. Діна
Сергій плаче, вмивається у брудному туалеті й витирає обличчя, дивлячись у дзеркало. Заходить у вагон, а там лише кілька людей.
Сергій: Негусто...
Діна: Далі буде ще більш порожньо. Є чутки, що в останніх вагонах людей немає зовсім.
Сергій: У нас є лише один спосіб це перевірити.
Чоловік у сірому костюмі: йде за чаєм.
Сергій: Що ти бачила поза поїздом?
Діна пам’ятає природу. «А ще пам'ятаю таке відчуття у грудях, таке безумовне щастя, яке у цьому поїзді неможливе. І знаєш, іноді мені здається, що заради нього дійсно варто натиснути на цей чортовий важіль»
Просить його не звинувачувати себе у тому, що сталося, та розповідає свою історію кохання та втрати.
Частина заключна. Машиніст
Вони чують, що попередній вагон почав відчеплюватися.
Шукають Чоловіка у сірому костюмі, але бачать холодний чай у першому плацкарті.
Вагони відчепляються наввипередки з ними, тож вони мають бігти.
Вони вже біжать удвох порожніми вагонами, де немає нікого. Прикладають зусилля, щоб подолати останні двері. Відчиняють, а там…
Чоловік у сірому костюмі сидить у кріслі та п'є чай. Поїздом не керує ніхто.
Герої питають, чи він сам машиніст.
Чоловік у сірому костюмі: Ні.
Сергій: А хто?
Чоловік у сірому костюмі: Мабуть, ти. Або вона.
Сергій дивиться у вікно та бачить, що поїзд їде по землі, а колія залишається там, де він вже проїхав.
Сергій: І куди ж мені їхати? Я не знаю.
Чоловік у сірому костюмі: На свою станцію.
Сергій: А що там?
Чоловік у сірому костюмі: Ти хотів зійти… Нарешті зможеш з чистою душею.
Поїзд зникає вдалечині на тлі мальовничого ландшафту.
© Юлія Холод, 2021.
